Головна редакторка VTrendi Xena — про еміграцію, втрату дому та повернення в Україну у спецматеріалі Marie Claire Ukraine

Що таке еміграція навпаки?

Про неймовірних людей часто  з’являються неймовірні історії. Іноді  інтерв’ю. Але зараз мова  про текст, який залишається всередині надовго. Саме такою для мене стала публікація, що випадково побачив у модному журналі, матеріал про Xena — успішну телеведучу, талановиту співачку, засновницю Національної премії «Обрані країною». І чесно, ця історія зачепила моє серце значно глибше, ніж більшість мотиваційних текстів чи модних  інтерв’ю. Xena розповіла про залуштунки її життя, її «красивої картинки». Правду про еміграцію. Про непросте життя між країнами. Про внутрішню втому від тимчасовості. І водночас — про силу повернутися назад, додому,  «тримати свій фронт», навіть тоді, коли це страшно й непросто. Сьогодні багато говорять про виїзд з України. Але значно рідше — про людей, які свідомо повертаються назад. Саме про це матеріал «Що таке еміграція навпаки?».

Пряма мова Xena: 24 лютого 2022 року моє життя, втім, як і життя мільйонів українців, змінилося назавжди. Я прокинулася і, взявши до рук телефон, побачила десятки повідомлень: війна почалася. Запитання сипалися одне за одним: що ти будеш робити, як ти, де ти? Я жила в Бучанському районі й добре розуміла, що буде спроба захоплення Києва. Рішення виїхати було не про страх — воно було про інстинкт виживання. Тож я зібрала найнеобхідніше, взяла свою собаку і поїхала. Спочатку була Польща. Потім подруга запропонувала мені на деякий час поїхати до Італії. Звідти ми вирушили до Португалії, у Лісабон. Згодом вона поїхала далі — до Канади. Я ж не хотіла покидати Європу. Увесь цей час я чітко усвідомлювала: хочу повернутися в Україну. У той період я випадково познайомилася в соцмережах із хлопцем. Він дуже довго переконував мене поїхати з ним до Німеччини і навіть прилітав до Лісабона, де я тоді жила. Зрештою я погодилася. Стосунки не склалися, але я залишилася в Німеччині, бо була виснажена постійними переїздами. Вирішила, що якийсь час поживу там, а потім повернуся до України. Саме тоді почався мій найскладніший емоційний період. Коли ти маєш дім — і раптом його втрачаєш. Не символічно, а буквально. Упродовж окупації мій будинок постраждав: під час руху колон техніки Житомирською трасою один із ворожих танків відкрив вогонь по будівлі. Загорілися два верхні поверхи. Пожежна служба приїхала, але їхню автівку обстріляли, і вони не змогли гасити вогонь. Мої сусіди добу рятували будинок власними силами. Пожежу вдалося загасити. Багато людей у цьому домі тоді втратили все. Моя квартира на першому поверсі постраждала менше за інші. 2022 рік став для мене роком волонтерства. Я писала благодійні тексти, брала інтерв’ю, їздила з благодійними турами як співачка — до Польщі, Італії, Австрії. Ми збирали донати на підтримку України. Про бізнес тоді майже не йшлося — я жила на заощадження та вкладала всі сили в допомогу. Це був час, коли я намагалася відновити не справу, а сенс. У 2023 році я поступово почала відновлювати свою діяльність в Україні — дистанційно. Чекала, поки відбудується мій дім. Багато хто думає, що життя за кордоном легке. Насправді ні. Це про різкий злам звичного рівня життя, відсутність власного житла, складні податкові системи та постійне відчуття тимчасовості. Живучи в Німеччині, я заснувала німецьку онлайн-газету й намагалася розвивати медіа. Але європейський ринок зовсім інший: там досі читають паперові газети, а рівень медіа, шоу-бізнесу, маркетингу й івент-індустрії значно відрізняється від українського. Було складно, але думка про повернення не полишала мене ніколи. Я пам’ятаю, як ішла вулицями чужого міста чи заходила до супермаркету, щодня уявляла себе вдома — у Києві. Поруч — мої друзі. Українська мова навколо. Це була моя головна мрія. У 2024 році я вирішила не боятися та зробити щось велике. Навіть перебуваючи за кордоном, я заснувала національну премію «Обрані країною» з номінаціями «Пісня країни», «Бренд країни» та «Блогер країни». Ми орендували Міжнародний палац культури та мистецтв. Це було ризиковано, але подія мала благодійну мету — підтримку Збройних Сил України. Нам це вдалося. Наприкінці 2024 року я більше не змогла жити за кордоном. Мій дім уже частково відновили. В якийсь момент я просто зібрала валізи, взяла собаку і повернулася. Ми повернулися в листопаді, у період блекаутів. У квартирі досі немає опалення через відновлення будинку, але є вода, світло та відчуття дому. Попри всі складнощі, я почуваюся тут значно щасливішою, ніж будь-де. У 2025 році я знову організувала премію «Обрані країною», Національну премію «Королева Бізнесу» для українських жінок-підприємниць, провела Kyiv Fashion Trend, організувала Berlin Fashion Trend. Усі наші події — благодійні. І далі буде більше — в Україні та за кордоном, на підтримку Збройних СилЯ хочу сказати всім, хто боїться повертатися додому: «Не бійтеся!». Ніде у світі не можна бути так по-справжньому щасливими, як удома.

Оригінал публікації можна знайти в журналі «Marie Claire Ukraine», 2026, весна — літо.

Вікторія Гордієнко, головна редакторка Marie Claire Ukraine, автор статті «Шлях додому»