Метамова – мова майбутнього Всесвіту
Відома українська поетка Леся Мудрак презентує книгу відомого у світі українського вченого Олега Кришталя у Литві. Відчувається тренд: читання інтелектуальної
Відома українська поетка Леся Мудрак презентує книгу відомого у світі українського вченого Олега Кришталя у Литві. Відчувається тренд: читання інтелектуальної літератури. Книги Олега Кришталя знаковий проєкт для книжкової, наукової та культурної спадщини. Праці доступні в цифровому, класичному друкованому та аудіо форматах, а також для незрячих у DAISY форматі електронних книг.
Цикл лекцій, зустрічей та презентацій Олега Кришталя, котрі відбуваються в Україні, США та всій Європі єднають різних людей навколо книжки, змушують дискутувати й спілкуватися – у фокусі МЕТАМОВА. Наразі суспільство трансформується, потребує пояснення і настанов, ми усі в процесі адаптації до змін, які відбуваються у світі. Відкритість і мудрість академіка Кришталя допомагає читачам у всьому світі зберегти ментальне здоров’я. «До співу пташок» не безпідставно називають книгою-медитацією.
Пані Леся ініціатор і модератор зустрічі з Генієм, розкажемо про унікальну українку, яка нині живе в Каунасі. Їй так само, як і мільйонам інших жінок, з початком повномасштабного вторгнення російських окупантів довелося прийняти важливе і водночас складне рішення: рятувати власних дітей і якомога швидше вивозити їх з країни.
На той момент Леся ще сама не до кінця усвідомлювала, як це буде і куди вони вирушають. Вона просто схопила дітей і стала вибиратися з Києва. Назустріч дорогою їхали колони танків, в небі летіли ракети, а рідний дім, який Леся так любила і ніжно плекала, його атмосферність і тепло вмістилися у валізі.
Феномен української Литви: “Своя” за духом країна навіть у порівнянні з Польщею
Спочатку була Польща, бо там є рідні. Але рідною за духом виявилася саме Литва.
“Не знаю, як хто, а я відчула Литву зсередини. Можливо тому, що десь подібна історія. Можливо тому, що в 91-му році, наскільки мені відомо, в Литву теж зайшли рашисти, і вони почали штурмувати телевежу. Відповідно тоді литовці на собі почали відчувати, що таке росія. Щоб було б, коли вони опинилися в руках, будемо так говорити, імперської країни, бо вона себе такою вважає”.
Відтак письменниця відкрила нову, ще ненаписану главу життєвої книги під назвою “Каунас”.
“Ви знаєте, я щаслива, що ми опинилися в Каунасі. Тому що Каунас все ж таки – це культурна столиця Литви, і в 2022-му році тут відбувається надзвичайно багато культурних подій. А мені як творчій особистості це дуже і дуже потрібно. Тому що хочеться відчувати себе гармонійно. А гармонійно ти можеш відчувати себе лише серед мистецького середовища”.
Це зараз Леся натхненно декламує свою поетичну прозу і навіть може дозволити собі помріяти за горнятком кави. А тоді навесні в душі панувала повна розгубленість: діти на руках, суто литовське середовище довкола і творча порожнеча.
Щоб зрозуміти, як це, варто нагадати, що до великої війни Леся Мудрак займалася не лише письменством, а й перекладами, літературною критикою, журналістикою, редакторською справою, була літературним менеджером і модератором численних літературно-мистецьких дійств.
“Відійшовши від шоку, почула, що створюється тут у Каунасі культурний центр український, і вирішила підійти і запропонувати свою допомогу і підтримку нашим українцям, які приїздили тоді дуже активно, бо це квітень місяць був. І запропонувати, можливо, проводити з ними якісь заходи, читати вірші, щоби люди могли відчути якесь світло і любов, яке мабуть ми не відчуваємо вже місяцями”.
Українці Каунаса у спільному мистецькому просторі
Це справді дивовижна риса: проживаючи горе, знаходити в собі сили випромінювати світло. Леся світиться творчістю. Так, завдяки їй в Каунасі відбулися літературні вечори і залунало українське поетичне слово, а українські День Конституції і День Незалежності за участі українських та литовських музикантів і письменників стали справді незабутніми.
“Найцікавіше, що тут опинилася дружина нашого відомого директора оперного театру Наталя Струтинська із своєю донькою. І її донька Катруся, недивлячись на те, що вона юристка, знайшла себе як співачка. Вона розкрилася після війни, і найцікавіше те, що в неї в українському культурному центрі якраз був дебют як співачки, і ми змогли таким чином об’єднати свої мистецькі сили. І потім тут в Каунасі на великій сцені біля Ратуші зорганізувати вже потужний показовий День Незалежності”.
Також діяльна письменниця посприяла тому, щоб в Каунаській бібліотеці з’явилося чимало українських книг для школярів. Їх для маленьких українців в Литві передала Київська публічна бібліотека імені Лесі Українки:
“Зокрема, мій орієнтир був, щоб українські школярі, які навчаються тут або за українською програмою, або в приватній школі, щоб вони мали що читати. І щоби читали вони не в Інтернеті, а щоб вони відкрили живу книжечку, таку красиву, яку можна гортати, яку можна нюхати, яку можна прикладати до себе. І щоб вони читали ось цю книжечку”.
Книжкова ініціатива для українських дітей в Литві знайшла щасливе продовження:
“Так само як і вдячна громадській організації “Не будь байдужим”, які для українських дітей в Каунасі також передали чимало книг і дуже цікавих настільних ігор. І ці настільні ігри орієнтовані якраз на історичні події. Тобто, навіть для наймолодших потрібно було скласти повну карту України. Скажімо, для старших гра присвячена революції. Тобто надзвичайно цікаві речі, які зараз українські наші діти мають змогу мати тут на чужині”.
Втрати від війни і “місце сили”
Лесине місце сили в Каунасі – там, де зливаються дві могутні ріки – Неріс і Неман.
Сюди поетка приходить, коли прагне набути енергії та сили.
Війна їх висмоктує. Війна взагалі все змінює.
Приміром, до війни Лесю Мудрак в мистецьких колах називали принцесою еротичної поезії. З війною в її творчості з’явилися нові образи і сенси: поруч з надією крокують самотність і спустошення.
“Чесно кажучи, я ніколи не думала, що доведеться жити в той час, коли наша історія, як говорив один із письменників, – суціль трагедія. Але так не хочу, щоби трагедія ставала історією. І, безумовно, не хотілося, щоби оцей чорний квадрат Малевича, щоби він був всередині нашої країни”.
Свій трагічний чорний квадрат відтепер має і сім’я Лесі Мудрак.
“Війна в нашій родині теж залишила свої глибокі сліди. Ми теж маємо свої страшенні втрати. Зокрема, рідний брат був вбитий під Бучею у батька мого молодшого сина. В його хату материнську в Ірпені влетів снаряд, і ми теж дуже довго не могли оговтатися від того, тому що там зруйновано все. Там нічого не залишилося. А з приводу його брата, так взагалі там історія дуже жорстка. Окрім того, що його вбили на власному дворищі, вистрілили в спину, так іще облили бензином і підпалили, щоб людина не вижила. І ми, звісно, перебували у дуже тяжкий депресії. Дякувати Богу, зараз зрозуміли, що треба адаптуватися, рухатися далі і жити життя”.
Головною рушійною силою Лесі є її діти. Це їх вона рятувала, лишаючи дім і батьківщину. Ними й надихається на чужині. Зокрема тим, як вони вчать нову мову.
“Мій молодший хлопчик ходить в литовській садочок “Держаліс” і вже нас потихесеньку намагається вчити литовській, тому що він навіть у звичайній грі вже починає говорити литовські слова. До прикладу, їде машинка яка і каже: (литовською) “Лабас олєс, кейт олєс вальґє емігос”. І завдяки цьому нашому маленькому диву ми теж вчимося”.
Разом з тим старша донечка Дарина мужньо долає проблеми зі здоров’ям. Попри труднощі дівчинка намагається опанувати програму литовської школи.
“Ми домовилися, що Даринка буде під настрій приходити і сидіти в литовській школі на уроках і щось там черпати. Ну, принаймні вчитися бути литовкою. Їй страшенно це подобалося спочатку, тому що вона весь час порівнювала, тому що діти так чи інакше вони підсвідомо порівнюють українські школи, литовські школи. І вона весь час говорила: “Мама, ти знаєш, от литовці дітям дають скільки свободи, скільки вражень. У них навіть оцінки, і ті дуже рідко виставляють”. І для мене це було таким відкриттям”.
Нова литовська система освіти – новий досвід і приємні відкриття
Нова система освіти стала новим досвідом для всієї родини. Спостерігаючи, якою захопленою повертається зі школи донька, Леся сама стає щасливою.
“Насправді у них якось навчання в школах – це як ніби своєрідна гра. От ти прийшов, ти погрався, поспілкувався із своїми однолітками, організували тобі там раз чи кілька разів на місяць екскурсію. Обов’язково ви кудись поїхали, щось побачили, а потім приходиш наступного дня – а в тебе “день без рюкзака”, до прикладу. А ще один день приходиш до школи – а там “день без капця”. Ви знаєте, я щиро втішена, що тепер вона теж ці враження привезе в Україну і розповідатиме своїм однокласникам-українцям про те, що литовські школи чудові”.
Українці і “психологія” війни
А поки Лесині діти живуть у безпеці і вчаться під мирним небом новому життю, Леся вивчає дорослі уроки війни:
“Вона мене навчила перше – витривалості. Бо ще такою витривалою я не була ніколи, як у період цієї війни. А друге – я думаю, що кожного з нас ця війна навчила цінувати. Цінувати те, що ми маємо тут і зараз. І мені завжди хочеться, щоби ‘тут зараз, тут і тепер” переросло на “тут і завжди” за законами герменевтики”.
Чутлива і спостережлива, як і належить письменниці, Леся Мудрак через війну по-новому відкриває самих українців.
“І ми навіть одне одного цінувати навчилися більше і глибше попри все, що зараз українці… ось я навіть стежу часом за якимись дебатами в соцмережах, то українці стали, як сірники. Вони спалахують, у них відчувається все ж таки стільки люті і агресії. Але вони все одно цінують одне одного. Хоч і лаються, але цінують”.
Литовці очима українки
З Україною в серці поміж дружніх литовців, які всіма силами підтримують Україну, – так нині живе українська мисткиня. Каже, що литовці неймовірні!
“Знаєте, я щаслива з того, що литовці – дуже душевні, відкриті люди, які вміють зацікавити не лише тим, що вони глибоко знають історію світову і українську. Не лише тим, що вони надзвичайно допомагають Україні. Ви знаєте про те, що литовці одними з перших зібрали на байрактар, литовці нещодавно зібрали на безпілотник, литовці весь час. І навіть мені було настільки приємно, коли одна бабуся стояла в магазині і почула, що йде збір для українців на байрактар, то вона витягнула 500 євро і сказала, що “моєї пенсії вистачить на те, щоб допомогти Україні”.
Леся щиро переконана, що Литва надала українцям не лише порятунок від війни, а й новий безцінний досвід, який варто використати в майбутньому. Вона впевнена, що з поверненням до рідної країни ми всі обов’язково станемо іншими. Візія Нової України
“Країна буде іншою. І ось якраз цей досвід, оцей духовний багаж, який ми привеземо туди з Литви, я думаю, що він нам знадобиться і в Україні, оскільки я вже десь собі в голові вибудовую міжнародні якісь проєкти, міжнародні зв’язки. Щоб я могла, повернувшись в Україну, взяти від Литви, чим здивувати, кого запросити, які можливо провести там фестивалі, форум”.
Сильна і водночас беззахисна, з тисячами френдів у Фейсбуці і самотня на чужині, сповнена життєвої мудрості й національної гідності українська поетеса Леся Мудрак має в серці те, що допомагає вистояти в час війни, – віру в перемогу і Україну.
“Я вірю в те, що це все тимчасово. Оскільки ми в Литві маємо тимчасову посвідку на проживання, ми не біженці, і ми скоро повернемося. І все буде гаразд і у нас, і у нашої країни”.
