Caprice Viennois: віденська легкість із глибоким змістом

Віденський оркестр Гофбурґа представив у залі Моцарта концертну програму з творами Вольфганга Амадея Моцарта, Йоганна та Йозефа Штраусів, Франца Легара, Імре Кальмана й особливою присвятою Фріцу Крейслеру. Перед виступом редакція поспілкувалася з керівною директоркою оркестру Марією Піхль, а після концерту — з диригентом і скрипалем-солістом Даніелем Аунером.

Відень у світі асоціюється з класичною музикою, вальсами та розкішними концертними залами. Проте за цим образом стоять не лише відомі імена, а й складна історія міста, політичні зміни, міжнародні культурні впливи та особисті долі музикантів. Саме ці різні рівні поєднала програма Caprice Viennois, яку редакція відвідала 15 липня 2026 року в залі Моцарта Віденського Концертгаусу.

Між віденською легкістю та історичною пам’яттю

Під керівництвом Даніеля Аунера оркестр представив твори Моцарта, Штраусів, Легара, Кальмана та Крейслера. У концерті також взяли участь солісти, співаки й танцівники, завдяки чому вечір поєднав оркестрову музику, оперету, танець і традиційну віденську сценічну культуру. Особливе місце в програмі посіла присвята Фріцу Крейслеру. Даніель Аунер виступив не лише як диригент, а й як соліст. Він грав на скрипці Джованні Баттіста Гваданьїні з колекції цінних струнних інструментів Австрійського національного банку. Подвійна роль Аунера стала однією з головних особливостей вечора. У диригентських епізодах увага була зосереджена на цілісному звучанні оркестру, а в сольних моментах — на особистому голосі скрипки.

Чим Caprice Viennois відрізняється від інших програм

Марія Піхль пояснила, що звичайні програми Віденського оркестру Гофбурґа переважно зосереджені на музиці Моцарта, Штрауса, Легара та Кальмана. У Caprice Viennois до цього репертуару додається Фріц Крейслер, що створює виразніший скрипковий акцент. Даніель Аунер також зазначив, що це єдина програма оркестру, у якій соло на скрипці виконує сам диригент. В інших концертах сольні партії зазвичай належать концертмейстеру. Саме присутність Крейслера та солістична участь Аунера надають вечору окремої художньої ідентичності.

Зал Моцарта і музика для широкої аудиторії

Марія Піхль високо оцінила акустику залу Моцарта, водночас підкресливши, що сама програма здатна працювати незалежно від конкретного простору. На її думку, Віденський Концертгаус історично був задуманий як місце, де музика має бути доступною ширшій публіці. Цей принцип відповідає і філософії оркестру:

«Ми хочемо пропонувати музику для всіх. Саме тому ця комбінація так добре працює. До того ж зал просто надзвичайно красивий».

Публіка концерту справді була дуже різноманітною. Серед гостей переважали міжнародні туристи, однак програму також відвідують жителі Відня.

Марія Піхль наголосила, що класичний концерт для багатьох гостей стає одним із головних культурних вражень від поїздки:

«Коли люди приїжджають до Відня, є кілька речей, які варто пережити. До культури нашого міста належить і класична музика».

Скрипка вартістю три мільйони євро

Окрему увагу привертає інструмент Даніеля Аунера. Марія Піхль назвала можливість почути цю скрипку наживо особливою частиною вечора:

«Даніель Аунер виступає зі скрипкою вартістю три мільйони євро. Це чудова нагода почути інструмент наживо й побачити музиканта, який є справді видатним артистом».

Проте художня цінність інструмента визначається не лише його ціною. Звучання скрипки — один із головних емоційних засобів програми — яскравий і витончений, але водночас здатний набувати темнмих відтінків.

Класична музика без музейної дистанції

Марія Піхль назвала баланс між історичною автентичністю та сучасною інтерпретацією складним завданням. За її словами, оркестр прагне зберігати авторський задум композитора, але не хоче, щоб класична музика звучала застаріло або формально:

«Усе залежить від того, з якою енергією та життєрадісністю виконується музика. Глядач відчуває, чи грають музиканти з любов’ю».

Під час концерту цей підхід був помітним у рухливості ритмів, живій взаємодії музикантів та постійному чергуванні оркестрових, вокальних, танцювальних і сольних номерів.

Чому ця музика залишається зрозумілою світу

Марія Піхль вважає, що музика Моцарта, Штрауса та Крейслера продовжує хвилювати міжнародну аудиторію завдяки емоційній відкритості.

«Для мене музика — це мова серця й емоцій. Якщо людина відкрита, вона потрапляє просто в серце».

Для такого концерту не обов’язково мати спеціальні музикознавчі знання. Радість, легкість, меланхолія та драматизм зчитуються без перекладу. Саме тому Caprice Viennois працює і для тих, хто добре знає віденську музичну традицію, і для гостей, які вперше знайомляться з нею.

Фріц Крейслер як емоційний центр вечора

Фріц Крейслер народився у Відні 1875 року й став одним із найвідоміших скрипалів і композиторів ХХ століття. Даніель Аунер розповів, що захоплюється його творчістю з дитинства. Один із виконаних творів пов’язаний із віршем про матір, яка співає колискову своїй дитині. Батько дитини загинув на війні й посмертно отримав численні нагороди, однак медалі не здатні полегшити втрату родини. Аунер пояснив, що програма розвивалася у 2022 році на тлі повномасштабної війни Росії проти України. Для нього було важливо торкнутися теми війни та втрати без прямолінійності й надмірної декларативності. Цей епізод став одним із найсильніших моментів вечора. Особливої ваги він набув для членів редакції з українським досвідом. Радість у програмі не заперечує пам’ять про втрату. Навпаки, вони існують поруч, створюючи складніше й чесніше розуміння віденської життєрадісності.

Традиція скрипаля-диригента

Поєднання ролей диригента й соліста пов’язане зі старою віденською традицією. У минулому оркестрами часто керував концертмейстер, який одночасно грав партію першої скрипки та подавав вступи іншим музикантам. Особливо тісно ця традиція пов’язана з Йоганном Штраусом. У невеликих салонних ансамблях він міг сам виконувати головну мелодію, тоді як інші музиканти забезпечували супровід. Аунер пояснив, що сучасний великий оркестр не дозволяє повністю відтворити таку модель. Тому він переважно диригує, а скрипку бере лише у сольних епізодах. Це не історична реконструкція, а сучасне продовження традиції, адаптоване до іншого масштабу й концертної драматургії.

Що стоїть за сценічною легкістю

Улітку Даніель Аунер проводить від 25 до 30 концертів на місяць. За його словами, концертний день майже повністю підпорядкований вечірньому виступу: перегляд програми, робота з нотами, заняття на скрипці та репетиція. Щоб витримувати такий ритм, музикантам потрібні спорт, плавання та фізичний рух. Те, що в залі здається легким і невимушеним, насправді є результатом щоденної дисципліни та максимальної концентрації.

Штраус як рання популярна культура

Аунер наголосив, що музику Штрауса необхідно розуміти в історичному контексті. Після періоду жорсткого політичного контролю та обмежень суспільне життя поступово повернулося до публічних просторів, балів і танцювальних подій.

Йоганн Штраус-батько почав виконувати танцювальну музику в ресторанах і заїжджих дворах за межами старого міста. Згодом ця музика перетворилася на масштабну культурну індустрію, яку можна розглядати як одну з ранніх форм популярної музики.

Вальс був не лише витонченим жанром, а й частиною міського життя, моди, комерції та соціальної взаємодії.

Не лише ідеалізована історія

У розмові Аунер торкнувся і складних сторін віденської музичної традиції, зокрема її політичної інструменталізації в період націонал-соціалізму. Він підкреслив, що вальсова традиція є важливою частиною австрійської ідентичності, але не може повністю її представляти. Історія цієї музики має як світлі, так і проблемні сторони. Саме ця готовність говорити не лише про красу, а й про суперечності додає програмі інтелектуальної глибини.

Віденський гумор та «Віденська кров»

Окремим прикладом австрійської ментальності Аунер назвав дует Wiener Blut. Сюжет побудований на моральній двозначності: героїня сприймає сумнівну поведінку свого чоловіка не лише як привід для обурення, а й як ознаку того, що він нарешті набув «віденської крові». Аунер охарактеризував цю сцену як цинічну, химерну й водночас несерйозну. У цьому виявляється характерна риса віденського гумору: людські слабкості не засуджуються прямолінійно, а осмислюються через іронію, самоіронію та легкість.

Чому Caprice Viennois варто побачити

Програма має кілька очевидних переваг:

1. зрозумілу драматургію, доступну навіть без глибоких знань класичної музики;
2. переконливе поєднання диригування та сольної гри Даніеля Аунера;
3. баланс між життєрадісністю, історичною пам’яттю та серйозними темами;
4. міжнародно зрозумілу мову музики, танцю й емоцій;
5. живе, а не музейне ставлення до віденської традиції.

Наприкінці розмови Марія Піхль описала програму одним реченням:

«Caprice Viennois — це магічний вечір, сповнений віденських традицій і радості життя».

Це визначення точно передає враження від концерту. Програма пропонує святкову атмосферу, яку багато хто шукає у Відні, але водночас не обмежується туристичним образом міста.

Caprice Viennois — це концертна програма Wiener Hofburg Orchester, що поєднує класичну музику, оперету, вокальні номери, танець і віртуозне скрипкове виконання Даніеля Аунера. Актуальні дати концертів, повна програма та можливість попереднього бронювання доступні на офіційному сайті оркестру.

Інформація про концерт

Концерт: Caprice Viennois
Оркестр: Wiener Hofburg Orchester
Диригент і скрипаль-соліст: Даніель Аунер
Програма: Моцарт, Йоганн і Йозеф Штрауси, Фріц Крейслер, Франц Легар, Імре Кальман
Місце: зал Моцарта, Віденський Концертхаус
Вартість квитків: від 45 євро

Фото: концертні світлини використано з офіційного сайту Wiener Hofburg Orchester. Портрет Марії Піхль — з її профілю LinkedIn. Колаж і редакційне оформлення — Vtrendi.