Хочу бути поруч — і хочу втекти: що таке амбівалентність

Людина може любити — і водночас злитися.

Хотіти близькості — і відчувати бажання віддалитися.

Мріяти про зміни — і боятися зробити перший крок.

Сумувати за людиною — і не хотіти її бачити.

Хотіти написати повідомлення — а за хвилину шкодувати, що взагалі почала розмову.

На перший погляд це здається нелогічним. Якщо я хочу бути з людиною — чому мені іноді хочеться від неї втекти? Якщо я вирішила змінити роботу — чому так страшно звільнятися? Якщо стосунки закінчилися — чому можна одночасно відчувати і полегшення, і біль?

Насправді суперечливі переживання не обов’язково означають, що людина бреше, маніпулює або «сама не знає, чого хоче».

У психології для співіснування протилежних оцінок і почуттів існує поняття амбівалентності.

І вона набагато ближча до звичайного людського досвіду, ніж може здаватися.

Що таке амбівалентність

Простими словами, амбівалентність — це стан, коли одна й та сама людина, ситуація, рішення або об’єкт одночасно викликають у нас позитивне й негативне ставлення або суперечливі почуття.

Наприклад:

«Я люблю цю людину, але мені важко поруч із нею».

«Я хочу переїхати, але не хочу залишати звичне життя».

«Я хочу стосунків, але боюся втратити свободу».

«Я хочу, щоб мене помічали, але мені страшно бути в центрі уваги».

Обидві частини можуть бути справжніми.

Саме це важливо зрозуміти.

Амбівалентність — не обов’язково ситуація, у якій одна думка є «справжньою», а друга — маскою. Людина справді може одночасно мати вагомі причини і прагнути чогось, і уникати цього.

У сучасних дослідженнях також розрізняють різні форми амбівалентності. Зокрема, об’єктивна амбівалентність описує одночасну наявність сильних позитивних і негативних оцінок, тоді як суб’єктивна амбівалентність стосується того, наскільки сама людина відчуває конфлікт і суперечність між ними.

Тобто можна одночасно бачити в людині багато хорошого і поганого — але не обов’язково гостро переживати це як внутрішню боротьбу. А можна буквально почуватися розірваним між двома протилежними ставленнями.

Особливо помітною амбівалентність стає у стосунках

Близькі стосунки створюють для амбівалентності майже ідеальні умови.

Одна людина може бути джерелом радості, безпеки, сексуального потягу й підтримки — і водночас викликати роздратування, страх, ревнощі або відчуття вразливості.

Тому позитивне ставлення до партнера зовсім не гарантує повної відсутності негативного — і навпаки.

Це підтверджують і сучасні дослідження.

У систематичній роботі Джулії Зопполат та її колег, опублікованій у Social Psychological and Personality Science, науковці провели чотири дослідження із загальною кількістю 1134 учасники. Вони порівнювали чотири різні типи амбівалентності щодо романтичного партнера.

Дослідники виявили зв’язок явних форм амбівалентності з нижчим особистим та благополуччям у стосунках. Найсильнішим він був для суб’єктивної амбівалентності — тобто ситуації, коли людина сама відчуває суперечливість свого ставлення до партнера. Водночас це дослідження показує зв’язок, а не доводить, що саме амбівалентність обов’язково спричиняє погіршення стосунків.

«Підійди ближче — відійди»

Іноді внутрішня суперечність може проявлятися й у поведінці.

Умовно це може виглядати так:

«Будь поруч».

Людина наближається.

«Мені занадто близько».

Вона віддаляється.

А коли дистанція знову збільшується, бажання контакту може повернутися.

Але важливо: сама по собі така поведінка не доводить амбівалентності. За окремими повідомленнями, вчинками чи епізодами неможливо достовірно визначити внутрішній стан іншої людини.

Вона могла змінити думку. Може бути невпевненою. Може не вміти прямо говорити про свої потреби. Може реагувати на конкретну ситуацію. Можуть існувати мотиви, яких ми просто не знаємо.

Проте дослідження 2024 року, опубліковане в науковому журналі Emotion, показало цікаву закономірність саме на рівні групових даних.

Науковці провели три дослідження: міжнародне за участю 665 людей, десятиденне щоденникове дослідження за участю 171 людини та ще одне щоденникове дослідження за участю 176 пар і дев’яти окремих учасників із подальшими спостереженнями.

Коли люди відчували більше амбівалентності щодо партнера, вони могли одночасно демонструвати як конструктивні, так і деструктивні реакції. Дослідники також зафіксували більші коливання між такими типами поведінки — як у повсякденному житті, так і з часом.

Тобто амбівалентність — це не обов’язково відсутність почуттів.

Іноді проблема може бути прямо протилежною: одночасно існують різні почуття й тенденції, які тягнуть людину в різні боки.

Амбівалентність може мати не лише негативний бік

Цікаво, що те саме дослідження поставило під сумнів надто просте уявлення про амбівалентність як виключно негативне явище.

Змішані почуття до партнера були пов’язані не лише з більшою увагою до проблем у стосунках, а й із думками про те, як ці стосунки можна покращити. Самі автори розглядають амбівалентність як складніший феномен, здатний супроводжувати і конструктивні, і деструктивні реакції.

Тому внутрішня суперечність не завжди означає, що стосунки приречені або що почуттів немає.

Іноді дискомфорт змушує людину уважніше подивитися на те, що відбувається.

Звідки беруться змішані почуття

Однозначної універсальної причини немає.

Але дослідники поступово вивчають ситуації, які можуть бути пов’язані з посиленням амбівалентності.

Наприклад, робота Зопполат та колег, опублікована в Emotion у 2022 році, досліджувала романтичні стосунки в ситуації появи привабливої альтернативи чинному партнеру. Автори виявили зв’язок між потягом до іншої людини та більшою амбівалентністю щодо партнера.

А ще новіше дослідження, опубліковане онлайн наприкінці 2024 року та у випуску Emotion 2025 року, вивчало зв’язок романтичних ревнощів та амбівалентності. Автори перевіряли, чи пов’язані власні ревнощі людини та ревнощі, які вона помічає у партнера, з сильнішими змішаними почуттями щодо нього.

Це не означає, що ревнощі або привабливість іншої людини автоматично «створюють» амбівалентність. Але сучасні дослідження поступово показують, у яких ситуаціях суперечливе ставлення до партнера може ставати особливо помітним.

Чому ми прагнемо змін і водночас їм опираємося

Амбівалентність існує далеко не лише в коханні.

Вона може виникнути перед будь-яким важливим рішенням.

Людина роками мріє звільнитися — і раптом починає знаходити десятки причин залишитися саме тоді, коли отримує нову пропозицію.

Хоче переїхати — але сумує за домом ще до від’їзду.

Мріє про власний бізнес — і боїться втратити стабільність.

Хоче публічності — і водночас боїться оцінювання.

Це не обов’язково слабкість чи нерішучість.

Важливі рішення часто щось нам дають — і водночас змушують від чогось відмовитися.

Тому доросле рішення не завжди звучить як:

«Я на сто відсотків цього хочу».

Іноді воно звучить інакше:

«Частина мене цього хоче. Частина — боїться. Але я розумію обидві».

Чи може амбівалентність виснажувати

Так, і тут теж є цікаві наукові дані.

У дослідженні змішаних емоцій та психологічного благополуччя науковці провели три окремі дослідження. Одне з них охопило 3444 людини, за якими аналізували дані приблизно з десятирічним інтервалом. Інше досліджувало змішані емоції на роботі та професійне вигорання.

Прямо вимірювані змішані емоції були пов’язані з нижчим психологічним благополуччям, а в робочому контексті — з більшим вигоранням. У довготривалому дослідженні зв’язок виявився двонаправленим: емоційна амбівалентність передбачала нижче майбутнє психологічне благополуччя, але й краще психологічне благополуччя було пов’язане з меншою подальшою амбівалентністю.

Тому було б неправильно сказати: «амбівалентність робить людину нещасною».

Взаємозв’язок складніший.

Коли суперечливість стає проблемою

Сама по собі амбівалентність не є патологією.

Мати суперечливі почуття — нормальна частина складних рішень і близьких стосунків.

Проблемою це може ставати тоді, коли людина надовго застрягає між протилежними напрямками, постійно переживає через внутрішній конфлікт або коли її суперечлива поведінка починає завдавати шкоди їй самій чи іншим.

Особливо виснажливим це може бути для другої людини у стосунках.

Постійні наближення й віддалення здатні створювати невизначеність незалежно від того, що саме відбувається всередині партнера.

І тут проходить важлива межа:

розуміти можливі причини чужої поведінки — не означає бути зобов’язаним приймати будь-яке ставлення до себе.

Внутрішній конфлікт може пояснювати поведінку.

Але він не скасовує відповідальності за неї.

Що робити зі своєю амбівалентністю

Найкорисніше запитання тут — не:

«Якого з цих почуттів у мене не повинно бути?»

А:

«Про що говорить кожне з них?»

Якщо я хочу стосунків — чого саме я від них хочу?

Якщо одночасно хочу дистанції — що саме викликає це бажання?

Якщо хочу змінити роботу — що мене приваблює в новому?

Якщо не можу звільнитися — що цінного дає мені старе?

Якщо хочу переїхати — до чого прагну?

Якщо боюся переїзду — що страшно втратити?

Іноді суперечливі почуття не потрібно негайно «виправляти». Спочатку їх варто розділити й зрозуміти.

Тому що амбівалентність — це не завжди боротьба між правильним і неправильним.

Іноді це боротьба між двома важливими для нас речами.

Ми складніші за «так» або «ні»

Людські почуття погано вкладаються у дві кнопки.

Можна любити батьків і злитися на них.

Можна сумувати за минулим і не хотіти туди повертатися.

Можна бути щасливим через новий етап життя й одночасно сумувати через завершення попереднього.

Можна хотіти близькості й потребувати дистанції.

Можна боятися рішення — і все одно його прийняти.

Можна навіть одночасно бачити в одній людині багато прекрасного і багато того, що нам не підходить.

Амбівалентність не робить наші почуття несправжніми. Вона лише нагадує, що людські переживання значно складніші за просте «хочу» або «не хочу».

І, можливо, зрілість полягає не в тому, щоб ніколи не відчувати суперечностей.

А в тому, щоб помічати їх, намагатися зрозуміти й не перекладати відповідальність за власний внутрішній конфлікт на інших людей.

Бо іноді фраза:

«Я не знаю, чого хочу»

насправді може означати:

«Я знаю, чого хочу. Просто одночасно хочу й чогось протилежного».

І саме з усвідомлення цієї суперечності іноді починається значно чесніша розмова із самим собою.