Хто пише музичну історію Європи?

Чому Бетховена знає весь світ, а ім’я Бориса Лятошинського — одного з найважливіших українських композиторів ХХ століття — для значної частини європейської публіки досі залишається відкриттям? Це питання стосується не лише музики. Воно веде далі — до того, як формується культурна пам’ять, хто визначає канон і чому одні національні культури протягом століть опинялися в центрі європейської історії, тоді як інші залишалися на її периферії.

Саме навколо цих питань побудований вечір «PLUS LUCIS – Musik zwischen Schatten und Licht», який відбудеться 30 вересня у віденському Bank Austria Salon im Alten Rathaus. Після насиченого концертного літа до Відня повертається Lyatoshynsky Trio — Михайло Захаров, Сюзанна Шамбелан та Артем Ясинський — і продовжує тут власну серію камерної музики.

За останні місяці ансамбль виступав у різних куточках Європи — від французького Cap Ferret до Зальцбурга, де цього літа дебютував на відкритті Зальцбурзького фестивалю. За плечима музикантів — концерти у Wiener Konzerthaus, паризькій Opéra Comique та Національній філармонії України.

Від початку своєї роботи ансамбль послідовно шукає спосіб говорити про українську музику не як про окремий «національний» репертуар. Йдеться радше про повернення її до контексту, якому вона історично належить, — до європейської музичної традиції. Тому в програмах тріо українські композитори зустрічаються з Бетховеном і Брамсом, Пяртом і Куртаґом, а музика минулого — із сучасними творами.

Після початку повномасштабного російського вторгнення Європа почала уважніше дивитися на українську культуру. На міжнародних сценах частіше звучать українські композитори, з’явилися нові дослідницькі та видавничі проєкти, публіка відкриває для себе імена, які раніше майже не були представлені за межами України.

Але війна поставила й інше питання: чи залишиться цей інтерес, коли солідарність перестане бути головною причиною звернення до української культури?

Тут культурна присутність напряму пов’язана з міжнародною репутацією країни. Держави формують свій образ не лише через політику, економіку чи дипломатію. На те, як країну сприймають за кордоном, впливають її музика, література, кіно, мистецтво, інтелектуальна традиція та люди, які представляють усе це міжнародній аудиторії.

Як наголошує експертка з іміджу та міжнародного позиціонування Вероніка Чекалюк, репутація країни не створюється одним інформаційним повідомленням чи політичною кампанією. Вона формується поступово — через конкретні контакти, культурні події, професійність людей та якість того, що країна здатна запропонувати світові.

У цьому контексті присутність української музики на європейській сцені має довгострокове значення. Україна постає не лише як країна, що потребує міжнародної підтримки, а як культура з власною традицією, іменами й змістом, здатними бути частиною загальноєвропейської розмови.

Саме з цього 30 вересня розпочнеться віденський вечір. Перед концертом історик і подкастер Ральф Ґрабушніґ, австрійський композитор Альфред Губер та культурна менеджерка і кураторка серії Юлія Островерхова зустрінуться у live-подкасті з промовистою назвою «Хто пише музичну історію Європи?»

Розмова торкнеться України, але водночас значно ширшої проблеми: хто і за яких історичних умов вирішував, що ми сьогодні називаємо «великою європейською музикою»? Наскільки цей канон був результатом суто мистецького відбору, а наскільки — політичної історії, імперських структур, культурних центрів та інституційної влади? І чи можемо ми сьогодні доповнювати цю історію, не замінюючи один канон іншим?

Для Юлії Островерхової, яка курує серію та багато років працює над міжнародною присутністю української музики, сучасний концерт має ще одну функцію — створювати простір для суспільної розмови.

«Для мене концерт сьогодні має бути чимось більшим, ніж просто виконанням музичної програми. Мені цікаво створювати формати, у яких музика підіймає суспільно важливі питання і спонукає людей до розмови. Про історію, ідентичність, пам’ять чи культурну приналежність можна не лише говорити — їх можна почути. Саме там, де мистецький досвід зустрічається із суспільним діалогом, концерт стає для мене особливо цікавим».

Концертна програма PLUS LUCIS продовжує цю розмову вже музичними засобами.

У першій частині зустрічаються Арво Пярт, Дьордь Куртаґ, Валентин Сильвестров та Максим Шалигін. Це різні музичні мови, але їх об’єднують теми пам’яті, часу, тиші, втрати й світла. Особливе місце займає «Ангел» Шалигіна — музика про любов, пам’ять і тих, кого більше немає поруч.

У другій частині часовий горизонт розширюється: «Примарне тріо» Бетховена op. 70 № 1 зустрічається з «Plus Lucis» сучасного австрійського композитора Альфреда Губера. Питання музичного канону таким чином переходить із дискусії безпосередньо в концертну програму — через сусідство класичної спадщини та музики сьогодення.

Для України важливо, щоб нинішня увага до її культури не залишилася лише реакцією на війну. Українські композитори, музиканти, письменники й художники мають бути присутніми в міжнародному культурному середовищі не через політичний контекст, а через власну мистецьку вагу.

Саме тут міжнародний імідж перестає бути питанням комунікації й стає питанням змісту. Як зазначає Вероніка Чекалюк, сильну репутацію неможливо побудувати лише на тому, що країна говорить про себе. Потрібні люди, інституції, культурні продукти та історії, які самі по собі мають цінність для міжнародної аудиторії.

Тому питання «Хто пише музичну історію Європи?» стосується і механізмів культурної видимості. Хто потрапляє до підручників? Які імена входять до постійного концертного репертуару? Чому одні культури десятиліттями сприймаються як центральні, тоді як інші майже не представлені?

Йдеться не про те, щоб викреслювати знайомі імена чи створювати нову ієрархію. Значно важливіше — доповнювати картину й повертати до неї голоси, без яких європейська музична історія залишається неповною.

Для України це також питання власного ставлення до культурної спадщини. Неможливо переконливо представляти себе у світі, не знаючи цінності того, що саме ти представляєш.

30 вересня у Відні цю розмову можна буде спочатку почути у словах, а потім — у музиці.

«PLUS LUCIS – Musik zwischen Schatten und Licht»
30 вересня 2026 року, Bank Austria Salon im Alten Rathaus, Відень

18:00 — live-подкаст «Wer schreibt Europas Musikgeschichte?»
19:00 — концерт Lyatoshynsky Trio

Можливо, після цього вечора питання про європейську музичну історію звучатиме трохи інакше: кого ще ми не чули — і яких голосів досі бракує історії, яку ми звикли називати європейською?

Більше інформації про захід та квитки:
«PLUS LUCIS – Musik zwischen Schatten und Licht» — 30 вересня у Відні