Ксенія Стьюарт: Я обрала гілку реальності, де я — письменниця

Редакція Trendi.TOP продовжує знайомити читачів із талановитими українцями, які знаходять власний голос і реалізують себе попри всі виклики часу.

Сьогодні до вашої уваги пропонуємо інтерв’ю з письменницею Ксенією Стюарт — авторкою, яка одна за одною випускає нові книжки та відверто говорить про шлях до творчості, внутрішній вибір і сміливість змінювати своє життя.

Її історія — це приклад того, як покликання може стати точкою опори, а слово — інструментом зцілення й трансформації.

Ви залишили престижну роботу перекладачки в міжнародній організації. Що стало тією внутрішньою точкою, після якої вже неможливо було не писати?

Писати я почала півтора роки тому, ще працюючи в міжнародній організації. Три роки я працювала віддалено — головний офіс був у Києві, але мені дозволили працювати зі Львова. Я родом з Чернігова, а коли почалася війна, переїхала до Львова.

У 2025 році політика компанії змінилася: дозвіл на віддалену роботу закінчився в травні, і потрібно було повертатися до Києва та працювати в офісі. Саме тоді настав момент вибору.

Я тільки-но видала першу книжку — у квітні. Почалися продажі, з’явилися перші відгуки. Паралельно я надрукувала другу книжку. Я чітко розуміла: якщо повернуся до офісної роботи в Києві, мені доведеться поставити книжки на паузу щонайменше на рік — допрацювати контракт, який могли продовжити, а могли й ні.

Це був вибір між тимчасовою фінансовою стабільністю і творчістю, яка насправді є моєю місією.

Чи мріяли ви стати письменницею в дитинстві?

Ні. У мене ніколи не було мрії написати книгу — ні в дитинстві, ні в дорослому віці. Абсолютно.

Я почала писати тоді, коли відчула, що маю це робити. Це були ідеї, думки, які ніби «просили», щоб їх записали. Я просто перестала з ними боротися і почала писати — без плану, без стратегії, без розуміння, що буде далі.

Коли я дописала першу книжку, обставини склалися так, що я дуже швидко самостійно її надрукувала. Потім з’явилася друга, третя. І в якийсь момент я зрозуміла: якщо воно так легко і природно відбувається — значить, так і має бути.

Пам’ятаєте момент, коли усвідомили: «я — авторка»?

Це питання завжди викликає у мене посмішку.

Зараз я можу впевнено сказати, що я авторка — але це відчуття прийшло майже через рік після виходу першої книжки, коли я вже видала три:

• «Шлях до щастя: мистецтво високих вібрацій»

• «108 роздумів для зцілення душі»

• «Запали світло в собі»

Перша книжка вийшла дуже швидко — настільки, що книжка вже була, а я все ще питала себе: «Я справжня письменниця чи ні?»
Книжку купували, писали відгуки, а сумніви залишалися.

Напевно, справжнє відчуття прийшло після другої книжки — коли я почала масово отримувати відгуки від читачок.

Скільки часу у вас зазвичай народжується одна книга? І що в цьому процесі найскладніше?

Усі мої книжки — нон-фікшн, і вони не надто великі за обсягом. Це не фентезі на 600–700 сторінок.

Першу книжку я написала за три місяці. Третю — протягом року. Я часто пишу кілька книжок паралельно і не пишу щодня, тому робота над однією книжкою може тривати від трьох місяців до року й більше.

Найскладніше для мене — це багаторазове перечитування.
Я вичитую кожен розділ одразу після написання, потім перечитую всю книжку цілком, щось прибираю, щось додаю. Далі працює редакторка, і після цього я ще раз усе перечитую.

Це ті етапи, які мені подобаються найменше.

Чи було страшно залишити стабільну кар’єру заради творчості?

Звісно, були переживання — особливо щодо фінансів. Але в мене був план А і план B.

Я свідомо вирішила дати шанс собі як письменниці і дати шанс своїм книжкам. За відчуттями — це було єдине правильне рішення.

Зміни майже завжди некомфортні, навіть якщо вони на краще. Ми відмовляємося від чогось одного, щоб створити іншу реальність. Я обрала гілку реальності, де я — письменниця.

У своїх книжках я пишу про довіру до Всесвіту, життя в потоці. І я справді живу за тими принципами, про які пишу. Але це не сліпа довіра. Це поєднання внутрішнього відчуття і конкретних дій.

Про що вам писати найлегше: про біль, досвід чи щастя?

Я пишу про шлях — від болю до комфортного стану, який можна назвати щастям.

Біль — це маркер розвитку. Він показує, де ми зраджуємо себе, де себе не цінуємо. А щастя — це вибір. Це стан, який можна усвідомлено створювати.

Щастя не в матеріальних речах і не в інших людях. Воно у внутрішньому стані.

Як ви розумієте, що книга готова і її час виходити до читача?

Я цього не розумію.
Я це відчуваю.

Що для вас важливіше: літературна форма чи терапевтичний ефект?

Для мене найважливіше — ефект, який книга має на читача. Я передаю через тексти стани, і мені важливо, як людина почуватиметься після прочитання.

Одна подруга, якій я дала почитати уривки ще до друку, сказала, що мої тексти мають терапевтичний ефект. Для мене це надзвичайно цінно.

Я пишу потоково — без плану, без структури наперед. Думка приходить, я починаю писати, вона переходить в іншу думку, і лише наприкінці я бачу, яка головна ідея розділу.

Я не намагаюся писати високопарно. Не добираю складні слова. Читачки часто пишуть, що тексти читаються легко, «на одному диханні», хоча в них багато глибини. Для мене це і є баланс.

Яку головну помилку роблять люди, які мріють написати книгу, але не починають?

Вони просто не починають.

Яку одну пораду ви дали б тим, хто боїться зробити перший крок?

Важливо чесно відповісти собі: для чого я хочу написати книгу?

Елізабет Гілберт дуже добре сказала про це в книжці «Велика магія». Якщо людина хоче писати, щоб стати відомою — краще не починати. Відомими стають не всі, і це може принести лише розчарування.

Але якщо ви пишете, бо вам подобається сам процес — тоді варто продовжувати. Навіть якщо тексти залишаться тільки для вас.

А можливо, вам справді є чим поділитися — і ці слова стануть важливими для інших.

Книжки авторки можна знайти на сайті:
highvibebooks.com.ua

Сторінка авторки в Instagram:
https://www.instagram.com/kseniia_stewart/