Gayara розповіла про прем’єру “Садок вишневий (співа соловей)»

Автор – виконавець Gayara про материнство, кар’єру, про дитинство та написання пісень, про улюблену книжку та нову пісню на слова Тараса Шевченка – читайте в нашому новому інтерв’ю.

– Gayara, зараз ви щаслива мама одного маленького синулі. На цьому все чи плануєте велику родину, будинок і багато дітей, що бігають, сміються?

– Материнство для мене стало найбільш значущим і трансформаційним досвідом у житті. Я щаслива називати себе мамою найкращого у світі хлопчика. Він не лише мій син, а й мій наставник, мій внутрішній розвиток і моє безмежне натхнення. Кожен день разом з ним приносить нові відкриття та важливі роздуми. Незважаючи на всі виклики, з якими стикаюся як мама, я усвідомлюю, що всі ці труднощі є невід’ємною частиною мого шляху. І хоч це може звучати банально, але кожна подія, кожен досвід – це на краще. Однак, на шляху материнства виникає багато питань. Як правильно розподілити час? Як приділити достатньо уваги своїй дитині? Для мене дуже важливо розвивати в ньому емоційний інтелект і це вчить мене ефективно використовувати свій час. Моє прагнення створити для нього найкраще майбутнє змушує мене долати лінь, вставати і діяти. Я хочу показати йому, що робота – це те, що приносить задоволення. А справжнє щастя приходить від вдосконалення свого ремесла. Пізнання його емоцій стає ключем до розуміння власних почуттів і цей процес є безперервним.

Якщо говорити про велику родину… Я не за кількість, а за якість, тому, якщо я буду відчувати, що фізично, морально і економічно готова, тоді можна думати про наступну дитину. Мені, як і кожній мамі в нашій країні, хочеться жити і народжувати в безпеці.

– Чи впливає материнство на вашу кар’єру? І навпаки: кар’єра на материнство?

– Звичайно, все впливає одне на одне. Звичайно, буває дуже важко поєднувати, проте реально. Найважчим випробуванням для мене стало те, що трапилося перед від’їздом до Польщі на презентацію мого нового альбому. У цей час мій син несподівано захворів і його стан викликав справжню тривогу. Лікарі не змогли встановити точного діагнозу, що лише підсилювало моє відчуття безвиході та розпачу. За день до від’їзду, я безперервно їздила з ним від одного лікаря до іншого, шукаючи відповіді та полегшення для свого малюка. Ті години в машині здавалися нескінченними – я не могла стримати сліз, відчуваючи, що мене наче розриває зсередини. З одного боку, я повинна була поїхати на благодійний концерт, який мав на меті зібрати кошти для дітей, які постраждали у війні. Це було важливою місією, яку я не могла ігнорувати. Але з іншого боку, у мене боліло серце від думки, що я залишаю свого сина в такий важкий момент. Всі ці переживання тиснули на мене, створюючи відчуття справжнього хаосу. Те, що мені вдалося зібратися з силами і вирушити, я завдячую підтримці моєї родини. Мій син залишився в надійних руках і я постійно підтримувала з ними зв’язок, дізнаючись про його стан і намагаючись бути поруч хоча б емоційно. Але навіть з усією цією підтримкою, цей момент був одним із найважчих у моєму житті. Тільки молитви та віра допомогли мені пройти через цей складний етап і я завжди буду вдячна за те, що мій син одужав.

–  Повернемося до вашого дитинства, Gayara, яким воно вам запам’яталося?

– Моє дитинство було сповнене енергії та життя. Я завжди надавала перевагу живому спілкуванню, а коли з’явилися комп’ютери, вони мене зовсім не захоплювали. Для мене було важливіше проводити час активно, ніж сидіти перед екраном. У шкільні роки мої дні були заповнені різноманітними заняттями: вранці – уроки в загальноосвітній школі; після обіду – заняття в музичній школі. Цей розпорядок навчив мене дисципліни та наполегливості. На вихідних мене чекали концерти та тренування, що також додавало насиченості моєму графіку.

Найцікавішим часом для мене було літо. Воно перетворювалося на справжню пригоду. Всі діти збиралися разом, виходили на вулицю. Ми грали у “Козаків-розбійників”, ховалися по всьому двору. Ці ігри були сповнені емоцій та азарту. 

Але особливо я любила організовувати концерти. Разом із дівчатами ми створювали справжні вистави. Я брала на себе роль постановника: складала хореографію, репетирувала вокал з кожною учасницею. Ми годинами тренувалися, відточуючи кожен рух. Ці моменти були для мене надзвичайно важливими. Вже з дитинства я відчувала в собі організаторські, режисерські та вокальні здібності. Ми разом створювали щось особливе і кожен день приносив нам безліч радості та нових вражень. Мені було весело не тільки через сам процес, а й через те, що я могла об’єднати друзів і разом з ними створювати маленькі шедеври. Ці спогади досі гріють мою душу, бо вони нагадують мені про той час, коли життя було простим, але таким яскравим і повним щирих емоцій.

– Якою дитиною ви були і про що мріяли?

– Моя мама часто називала мене «маленькою дорослою» і це не просто слова. З дитинства я була самостійною, відповідальною, і, можливо, навіть трохи занадто серйозною для свого віку. Я завжди знала, чого хочу від життя, і вже тоді чітко уявляла, ким я стану. Звичайно, моя мрія була стати співачкою і я робила все можливе, щоб наблизитися до цієї мети. Кожен день для мене був можливістю вдосконалюватися професійно. Я наполегливо працювала над своїм голосом, відточувала техніку, брала участь у конкурсах і виступах, і з кожним досягненням відчувала, що йду правильним шляхом. З одного боку, це прагнення до самовдосконалення було благословенням – воно допомагало мені досягати нових висот. Але з іншого боку, ця ж вимогливість часто ставала моїм внутрішнім бар’єром. Я завжди була дуже критичною до себе і ця надмірна вимогливість іноді заважала мені розкритися повністю. Навіть під час найуспішніших виступів я відчувала, що могла б зробити більше, що є ще невикористаний потенціал, який чекає свого часу. Ця внутрішня боротьба між бажанням досягати і самокритикою змушувала мене постійно переглядати свої цілі і ставлення до себе. Однак, я зрозуміла, що цей шлях – не тільки про досягнення, а й про самопізнання. Кожен крок на цьому шляху – це нове відкриття, новий урок про себе, свої можливості та обмеження. Я вчилася балансувати між прагненням до ідеалу і прийняттям себе такою, якою я є. Це постійний процес, в якому ти знаходиш свої сильні сторони і вчишся працювати над слабкими, не втрачаючи при цьому внутрішньої гармонії.

– Як проходили пошуки себе, свого шляху?

– Це справді глибока тема, яку можна обговорювати довго. Якщо коротко, то нашими діями часто керує бажання знайти своє місце у світі, але кожен з нас має свій унікальний шлях. Іноді, коли життя змінюється, це може виглядати, ніби нас буквально виштовхують в інше життя. Такі зміни вимагають кардинальних змін не лише в нашій поведінці, а й у внутрішньому світі. Часом, оточення може не приймати «нового» тебе, адже люди звикли до твого попереднього образу. Але є й ті, хто також проходить свої зміни і вони готові підтримати тебе. Перехідний період – найскладніший. У такі моменти хочеться зберегти все, що було дорогим, і мінімізувати втрати… Але, на жаль, це не завжди можливо. Не все залежить від нас, і важливо навчитися приймати це і рухатися далі. Такий процес може тривати роками, це дійсно велика робота над собою. Я вірю, що щоб бути щасливим, потрібно активно працювати над цим. Наприклад, навіть у темні моменти знаходити маленькі промінчики щастя. Це нелегко, але можливо.

– Ви вірите в шанс чи в випадок, який змінить ваше життя?

– Я дійсно вірю, що життя постійно надає нам можливості, але те, як ми скористаємося ними, залежить від наших власних рішень. Часто ці можливості з’являються в найнесподіваніші моменти, коли ми не готові їх прийняти: можливо, ми не в тому місці, не в тому стані духу, чи в нас інші плани. Здається, що життя навмисне випробовує нас, перевіряючи, наскільки ми готові до цих змін, наскільки ми вміємо адаптуватися і бути гнучкими. Це своєрідний тест на нашу готовність до змін і здатність приймати нові виклики. Кожен день – це серія виборів. Кожна наша реакція на будь-яку ситуацію є відображенням нашого внутрішнього світу та наших пріоритетів. Щоб зберігати фокус на хорошому, часто потрібно працювати над собою, зміцнювати свою внутрішню стійкість. Це нагадує мені гру, де потрібно бути уважним, тримати свій шлях, не загубитися на поворотах, об’їжджати перешкоди. Життя часто підкидає нам виклики, як у грі: несподівані повороти, зміни напрямку, але від нас залежить, як ми на них відреагуємо.

– Які якості в людях зараз видаються вам найціннішими?

– Найбільше я ціную в людях бажання пізнавати себе і працювати над собою. Це не лише шлях до особистісного зростання, але й до глибшого розуміння світу навколо. Коли людина знаходить час і сміливість зазирнути всередину себе, вона починає розуміти свої справжні бажання, цінності, страхи і мрії. Цей процес самопізнання дозволяє людині побачити, що саме для неї важливо і що приносить справжнє задоволення. У міру того, як людина пізнає себе, вона стає більш емпатійною і чутливою до почуттів та потреб інших. Адже, розуміючи власні емоції та мотиви, стає легше розуміти, чому інші поводяться тим чи іншим чином. Це допомагає будувати глибші та більш автентичні стосунки з оточуючими. Людина, яка пізнає себе, зазвичай, більш відкрита до нового досвіду, менш схильна до осуду і готова прийняти людей такими, якими вони є. Коли людина знаходить гармонію з собою, це відображається на всіх сферах її життя. Вона починає жити свідомо, робити вибір, який відповідає її справжнім прагненням, а не тільки очікуванням суспільства або близьких. Така людина випромінює енергію, яка притягує інших, вона стає джерелом натхнення для оточуючих. Вона впевнено йде до своїх цілей, розуміючи, що щастя і успіх залежать від її внутрішнього стану. Життя такої людини стає цікавішим і багатшим. Вона готова досліджувати нові горизонти, відкривати для себе нові можливості, спілкуватися з людьми, які поділяють її інтереси і погляди на життя. З такою людиною завжди цікаво, адже вона не боїться бути собою, вести глибокі розмови, відкривати нові ідеї і ділитися своїм досвідом. Її життя стає прикладом того, як можна по-справжньому насолоджуватися кожним моментом, бути в гармонії з собою і навколишнім світом. Це той шлях, який я ціную і підтримую в інших.

– Як ви вибираєте теми для своїх пісень? Чи покладаєтесь на особистий досвід?

– Ідеї для написання пісень приходять до мене різними шляхами і кожен раз це унікальний досвід. Мене може надихнути спостереження за емоціями інших людей – бачити, як вони виражають свої почуття, як переживають різні моменти життя. Це може бути сильний емоційний імпульс, який пробуджує в мені бажання висловити ці відчуття у словах і музиці. Інколи натхнення приходить від конкретної поезії або мелодії, яка зачіпає чимось всередині мене, викликає певний настрій або думки, які хочеться розвинути. Враження від спілкування з іншими людьми також можуть бути джерелом натхнення. Розмова, яка залишила слід, яка змусила задуматися або викликала певні емоції, може перетворитися на основу для пісні. Часто пісня приходить несподівано, як осяяння, як спалах натхнення. У такі моменти я завжди готова зафіксувати ідею, записуючи її на диктофон. Це допомагає зберегти початковий імпульс, настрій і подачу, які можуть бути втрачені з часом. Далі вже починається свідомий процес створення пісні – я сідаю і продумую кожне слово, шукаю найкращі музичні рішення, щоб повністю передати те, що я відчувала на початку. Це захопливий процес, який потребує як творчості, так і дисципліни. Але результат того вартий, коли пісня починає жити своїм життям і торкатися сердець слухачів.

– Недавно ви презентували відео на пісню “Курочка моя». Розкажіть про «курочку» і чому саме таку назву пісні ви обрали?

– Курочка моя – це дуже ніжне слово; це символ дівчинки. Спочатку народився приспів і це вже була «домашня пісня», котру я співала при дуже хорошому настрої. А потім була одна історія, котра мене надихнула написати цей трек, щоб зняти всі стереотипи. Якось в компанії знайомих і деяких нових для мене людей ми почали розмовляти на тему веганства. І тут одна людина сказала: «Єдине мʼясо, яке мені не жаль їсти – це мʼясо курей, вони реально тупі». Це мене обурило! Так це це чи ні, проте це не причина казати так про тварин. Потім я ще поцікавилася науковими дослідженнями курей і виявила, що кури насправді хороший інтелектуальний рівень і також здатні піклуватися про своїх рідних. В інтернеті дуже багато інформації про інтелект курей. Тому хто тупий насправді? Недосвідченість деяких людей робить їх жорсткими. Тому “Курочка” моя – це пісня про розумну гарну ніжну дівчину! Змінюємо стереотипи!

https://www.youtube.com/watch?v=R-_xoDncphw Gayara – Курочка моя ( музичне відео )

– Кілька останніх років в Україні стало «модно» співати пісні на слова українських поетів. Чи з’являтимуться у вас пісні на слова українських поетів? 

– Я ніколи не пишу пісень на запит моди чи трендів. Для мене важливо, щоб кожна пісня відгукувалася мені на глибинному рівні, щоб вона несла в собі справжні емоції та відчуття. Нещодавно я випустила пісню на слова Тараса Григоровича Шевченка «Садок вишневий (співа соловей)». Ця поезія має особливе місце в нашій культурі і для мене було важливо передати її душевність і красу, але зробити це в новому, сучасному стилі. Наші поезії часто сповнені смутком і журбою, що, звісно, відображає нашу непросту історію. Але мені дуже хотілося показати, що навіть у цих рядках можна знайти світло і надію. Я хотіла подати пісню легко, динамічно, танцювально, щоб вона стала ближчою для молоді. Вірю, що при такій подачі юні слухачі зможуть ще більше захопитися сучасною літературою, побачити в ній не тільки відгомін минулого, а й те, що резонує з їхнім життям сьогодні. Я взагалі виступаю за те, щоб діти раділи цьому життю, попри все, що відбувається навколо. Вони мають бачити красу світу, вміти радіти простим речам, насолоджуватися кожною миттю. Моя музика – це не тільки спосіб виразити свої почуття, але й можливість поділитися цією радістю, натхненням і вірою у краще майбутнє. Я вірю, що музика може стати тим містком, який з’єднає різні покоління, подарує їм спільні емоції і покаже, що в кожному моменті життя є місце для радості.

– Яку книжку ви б порадили почитати нашим читачам?

– Мені дуже подобається книга Вілла Сміта «Will». Вона написана з такою легкістю і щирістю, що її дуже просто сприймати. Це одна з тих книг, які читаються на одному диханні, але при цьому залишають глибокий слід. Вона охоплює безліч важливих тем, таких як особистий розвиток, кар’єра, можливості, що відкриваються перед нами в житті, а також стосунки. Особливо цінно те, як Вілл розповідає про свої стосунки з дітьми, батьками та близькими людьми, відкрито ділячись своїм досвідом і уроками, які він засвоїв. Читаючи цю книгу, можна отримати не лише корисні інсайти, які можуть надихнути на зміни в особистому житті чи кар’єрі, але й від душі посміятися, адже Вілл Сміт має прекрасне почуття гумору і вміє розповідати історії так, щоб вони залишали приємні емоції. Водночас книга сповнена глибоких роздумів і філософських міркувань, які спонукають до самоаналізу і переосмислення власного шляху. Вілл Сміт зумів створити книгу, яка одночасно і розважає, і надихає, і змушує задуматися. Це чудове читання для тих, хто хоче дізнатися більше про себе і свої можливості, а також навчитися жити яскравіше і повніше. Тож рекомендую взяти цю книгу до рук — приємного читання!