Довільні враження від роману Олега Кришталя «Гомункулус»

Слухаючи аудіокнигу «Гомункулус. Гляну собі в очі» Олега Кришталя, я згадала арабське прислів’я: Щоб побудувати мінарет, треба викопати колодязь та вивернути його назовні. Саме таким мені здався лейтмотив роману – осягнути себе самого, усвідомити, що людина – це складний психофізіологічний організм, котрий містить у собі багато різних аспектів особистості, і не тільки позитивних, які певним чином пов’язані з біологічною будовою мозку та інших органів. Так, щоб дістатися вершини духу, треба зазирнути до самої глибини свого Я, чесно зізнатися собі, що ти не ідеальний, що у вчинках інколи керуєшся хибними мотивами, збиваєшся на манівці гордині. І через це усвідомлення можна стати на путь удосконалення.

Роман наповнений розмірковуваннями, рефлексіями, таємницями душі, відвертими зізнаннями, через які пунктиром вимальовується карколомна сюжетна лінія. Оповідач розповідає історію наукового відкриття у сфері нейрофізіології, яке було зроблене на фоні потреби у задоволенні наукових та чисто людських амбіцій.

Головні герої – це різні іпостасі, або точніше – частини однієї особистості, кожна з яких має свої задачі і виконує певні функції. Це – сам оповідач, який розказує нам історію, та його Співавтор, тобто той, хто живе і діє як вчений, як коханець, про нього власне ведеться сюжет. А ще є Гомункулус – внутрішня сутність, скрита частина, яка зберігає юнацьку невимушеність, безпосередність у сприйнятті світу, сентиментальність – ті риси характеру, які приховуються від сторонніх поглядів, але існують і впливають так чи так на поведінку, прийняття рішень тощо. А ще в глибині душі героя живе тринадцятирічний хлопчик, який одного разу визначив свій майбутній життєвий шлях і йде ним, ставши визнаним вченим, та він присутній поруч із самими собою  дорослим, і є ніби контролером, чи правильно рухаєшся по життю.

Таке внутрішнє розгалуження зовсім не дивує того читача, який визнає у собі існування різних частини, що можуть діяти по-різному за потреби. Та ж люди не звикли назовні виносити свої таємничі закапелки, а багато хто і не готовий зізнатися в існуванні різних натур у собі. Тому так вражає відвертість і чесність, яка є чи не самоціллю оповіді.

Виникає враження, ніби автор поставив собі задачу розкрити мотиви поведінки, які є, чесно кажучи, не прийнятними, цинічними і навіть жорстокими. Професійна заздрість до таланту молодої дисертантки, чоловіча гордість, що нібито була зачеплена жіночою зверхністю, послужили мотивом до зухвалого обману, як у професійній сфері, так і в особистій.Оповідач детально описує розмірковування, переживання Співавтора, не залишає жодного сумніву в тому, що темна сторона особистості проявляє себе свідомо, сплановано, не зважає на те, які почуття переживатимуть його кохана, друзі-колеги, котрі задіяні у науковому експерименті, що торкається таїнства зачаття та появи нового життя. Заради задоволення наукових амбіцій герой готовий наразити друзів, які є провідними фахівцями у науковій сфері, на скандал, що може коштувати кар’єри та репутації.

На щастя афера герою не вдалася, і кохана, і друг-хірург виявились обачливими, розібрались у ситуації та знайшли найбільш прийнятний варіант виходу із складного становища. При чому їм вдалося і не зачепити ego героя, давши йому можливість працювати й надалі та зробити проривне відкриття у сфері нейрофізіології і зажити світового  визнання, хоча він був упевнений, що його задум із ризикованою операцією-експериментом на власному мозку пройшов вдало.

Тож ми маємо гепі енд, бо й відкриття сталося і дитина народилася. Але роздуми про етику та мораль не покидають, чи можна переступати межу заради навіть найкорисніших наукових досягнень? А брехати коханій жінці про стан свого здоров’я, щоб прив’язати її до себе?  Автор ясно говорить, що ми не знаємо, як складеться подальша доля героїв, чи будуть вони разом, чи будуть щасливі. Проте, для задуму роману, я думаю, це не так і важливо. Важливо, щоб людина була уважною до своїх скритих рис, була свідомою, що її поступки впливають на інших, що є вищий моральний імператив, який не можна переступати.

Така складна проблематика вимагала, я думаю, від автора певної структури тексту, бо сюжетна лінія тісно переплетена з психологічними, філософськими роздумами, рефлексивними фрагментами, спогадами. Та ще до цього додається досить докладна інформація із наукової сфери, в якій працює герой. Без розуміння, над чим він працює в лабораторії, неможливо довести до читача всю серйозність і значимість того вчинку, до якого вдався герой. Так от, всю наукову інформацію нам подає Співавтор. А оповідач від першої особи веде розповідь про події, в яких беруть участь ті іпостасі, про які я писала вище, та інші персонажі роману. Але інколи, у найбільш значимих, інтимних моментах, оповідач ніби забуває про свою роль оповідача, і пише про себе, свої переживання від першої особи. Таким чином, роман чується об’ємним, ніби сферичним, ніби знаходишся десь всередині свідомості того, хто розповідає історію.

Велике враження на мене справив стиль Олега Кришталя. Вишуканий, насичений метафорами, а наукова лексика оправлена стриманою, доступною, при тому високо художньою манерою подачі. Оповідь непроста, іноді уривчаста, іноді насичена думками, які напливають одна на одну, іноді ідея формулюється, і ти чекаєш на її розвиток, але ніт – думка несеться далі, розвивається, натрапляє на нові пороги і випливає зовсім в іншому вимірі. Та це й не дивно, бо це ж потік свідомості, що нагадує спонтанне письмо, адже саме так поводить себе думка, так народжуються ідеї, так трапляються  інсайти. На жаль, важко наводити цитати, коли ти не читаєш, а слухаєш книгу. Та одну цитату я запам’ятала: Не метафоричного світу не існує. Насправді, «Гомункулус» – це велика метафора людської сутності, складної, недосконалої та здатної до самопізнання і самовдосконалення.

Обов’язково хочу відмітити блискучий переклад українською Тетяни Некряч, роман сяє всіма яскравими барвами української мови. А також неодмінно треба зазначити прекрасну роботу читця Кирила Булкіна – не тільки чудовий голос, тембр, але й талановита манера читання, бо роман вимагав особливого хисту, щоб передати голосом складність структури тексту та його внутрішню експресію. Як переклад, так і читання створили найбільш сприятливу атмосферу для проникнення до сутності та емоційного посилу книги.

З великою вдячністю і захопленням, Наталія Богренцова. Київ. Серпень 2023.